Мохамед Ворсайме, громадянин ЄС: "Пірати - вони не в Сомалі. Пірати, вони -в Україні!"

Я довго думав, чи розповідати про цю історію. Чи краще промовчати.

Але не зміг. Бо можливо ще комусь, не дай Бог, доведеться пережити те, через що пройшов мій підзахисний Мохамед Абдірашид Ворсайме 1983 р.н.

Предісторія

Мохамед Ворсайме - молодий хлопець, громадянин однієї із країни ЄС, який ще будучи малим переїхав разом з батьками із Сомалі в одну із скандинавських країн. Мохамед (або як я його називав "Муха") - працював у себе в країні водієм рейсового автобусу. Одружений, виховує разом з дружиною двох діточок.

Простий, позитивний, симпатичний малий, фанат футболу, який спілкуючись з людьми звертається до них не інакше як "sister" або "brother", і робить це щиро і відкрито.

Історія ця почалася десь на початку  в середині березня, коли Мохамед разом із своїм товаришем вирішив приїхати в Україну напередодні Євро-2012 аби проінспектувати, що ж це за країна така, де має відбутися міжнародний футбольний чемпіонат.

Під час вечірки в одному із барів на Хрещатику у Мохамеда вкрали його особистий паспорт, та паспорт його товариша (оскільки зберігалися вони в курточці Мухи).
Муха з товаришем були трохи на підпитку, тому помітили пропажу не одразу.

Рано вранці наступного дня, зрозумівши, що їхні паспорти безслідно зникли - хлопці пішли до Амбасади своєї скандинавської країні, де зробили заяву про втрату паспортів. Через кілька діб, Амбасада видала їм тимчасові паспорти для повернення на Батьківщину.

Але далі почалося найцікавіше.

Вже сідаючи на літак бюджетних авіаліній в Жулянах, Мохамеда разом з товаришем знімають з борту літака.

Як пояснили "погранці" - хтось по їхнім паспортам вже виїхав чи то намагався виїхати. Хлопців затримали "до з’ясування обставин".

Трохи згодом хлопців перевели до одного з райвідділків Київської області, де Мохамеду одразу висунули обвинувачення в продажі власного паспорту (ч.3 ст.332 КК). Далі - Муху почали "ламати". Ламали його красиво: не годували, не давали води, не давали сходити в туалет, били, називали піратом тощо.

Міліціонери позбавили затриманого громадянина ЄС навіть можливості повідомити про своє затримання консульство, посольство чи то б пак свою дружину (яка на той момент чекала другу дитину, перебуваючи на 9-ому місяці вагітності).

Співробітники міліції примушували Мохамеда підписувати якісь документи на українській мові, чисті аркуші паперу тощо (це при тому що англійською він майже не володіє). Каже, що допитували його нон-стоп і знущалися з нього майже добу.

Коротче кажучи, якимось дивом Посольство дізналося про те, що Мохамеда затримали міліціонери, і тримають його в райвідділку.

Коли на 3 чи то 4 добу арешту до стін райвідділку приїхав консульский співробітник - Мохамеда як раз збиралися везли в машині (із затонованим склом) до суду для обрання міри запобіжного заходу. Мохамед побачив консульского співробітника, і почав гукати та голосно кликати на допомогу, провомляючи ім"я співробітника консульської місії. У відповідь міліціонери, які сиділи разом з Мохамедом по боках на задньому сидінні міліцейської автівки почали бити Муху кулаками по корпусу, по ребрах, ногах тощо аби тільки він замовк. В той день консулу так і не вдалося поспілкуватися із затриманим.

Аби Муха більше не вийо*** міліціонери застібнули йому наручник так щільно й сильно, що одна рука почала пухнути.

Далі - суд обрав Мохамеду міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в СІЗО строком на 2 місяці. Було це десь в 20-их числах березня.

Київське СІЗО №13

Мохамед розповів мені що з ним відбулося далі. Як тільки його доставили в СІЗО на вул. Дегтярівській, 13 в м. Києві, він був поміщений в камеру "сороковнік".

Себто камера на 10-15 осіб, а фактично там утримується 40+ осіб, а то й більше.

Каже, що туалет - в жахливому стані, санітарні умови - без коментарів.

Як би співкамерники його не "гріли" тобто не ділились передачами з дому - він би помер там з голоду. Бо тюремну баланду їсти просто неможливо.

Але саме головне, що спав Муха раз в три доби. Оскільки камера була настільки мала, що всі фактично постійно стояли під стіночкою і спали по черзі.

Його черга була лише один раз на 3 (три) доби.

Костя Усов. Фільм "Тюрма №1" та втручання прокуратури

Наш герой відсидів вже більше місця в камері "сороковнікє" в СІЗО, коли в світ вийшов блокбастер журналіста TVi Кості Усова. Фsльм "Тюрма №1".

В ситуацію втрутилась прокуратура. Фактично прокурори влаштували справжню інвентаризацію: ходили по камерах і розпитували хто і за що сидить.

Коли запитали Муху за що він тут - він розповів, і прокурори насправді здивувалися.

Мохамед, який хоча і мав статус підозрюваного - перебував в одній камері із особами, раніше судимими.

До того ж, як він стверджує, нічого протизаконного він не вчиняв.

Він нікого не вбив, не згвалтував тощо - тобто суспільної небезпеки він абсолютно ніякої не становить.

Прокуратура ініціювала перед СБУ і судом питання про зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд, і дуже скоро Мохамеда звільнили.

Звільнили, знову ж таки, дякуючи зусиллям журналіста Кості Усова та прокурорів із прокуратури міста Києва.

Адвокати - це ті ж самі пірати?

Було це наприкінці квітня, числа 24-26. Коли Мохамеда звільнили із СІЗО, його перші адвокати-захисники, які дізналися про те, що він вийшов на волю,  вирішили цим скористатись і підзаробити трохи грошенят.
Це були співробітники ТОВ "Центр Правової допомоги №2 Колегії адвокатів" (код 38105159), що по вул. Гусовського, 12\7 у м. Києві.

Слід сказати, що ці адвокати вступили в справу 19.03.12 року по ст. 47 КПК. За свої послуги попросили у родини Мохамеда 20 тис. гривень.

Гроші були перераховані від родичів Мухи - його адвокатам із ТОВ "Центр Правової допомоги №2 Колегії адвокатів".
Але, як потім виявилося, цього було замало

При тому, що жоден адвокат його жодного разу не відвідав ані в ІТТ, ані в райвідділку, ані в СІЗО.

Адвокати аж два-три рази з"явилися до Бориспільського міськрайонного суду (справа №4\1005\126\2012) до судді Величка В.П.

Мохамед розповів, що адвокат приїхав до хостелу, де він тимчасово проживав і запросив проїхати до себе в офіс що по вул. Гусовського, 12\7 аби поговорити.

Там Мохамеда завели в кабінет чи то директора, чи то партнера і запропонували зв"язатися по інтернету - через SKYPE з дружиною.

Він зателефонував дружині і в цей момент присутній адвокат попросив переговорити з нею.

Він сказав їй, що Мохамеда було звільнено завдяки величезним зусиллям адвокатів  ТОВ "Центр Правової допомоги №2 Колегії адвокатів",

і що за це вона (дуржина Мохамеда) має їм заплатити щонайменше іще 10 000 (десять тисяч) доларів США, і при тому негайно.

"Ідіть на вестерн юніон і пересилайте нам гроші! Прямо зараз!!! І поки ви не надішлете нам ці кошти, ми його будемо тримати у себе в офісі...в якості гарантії того, що Ви все-таки надішлете ці гроші".

Дружина, яка кілька днів тому народила Мохамеду другу дитину, не могла повірити своїм вухам.

Сказати, що адвокати її шокували - означає нічого не сказати!

Доречі після цієї розмови з "безкоштовними захисниками" у молодої жінки просто пропало молоко.

Тим часом треба було щось робити. Вона не розгубилася і зателефонувала мені на мобільний,

і повідомила про те, що її чоловіка незаконно, проти його волі, фактично тримають в заручниках і вимагають гроші в сумі 10 000 доларів США.

Було це ввечорі 26 квітня 2012 року.

Я зателефонував на один з номерів цієї адвокатської контори: (044) 222-87-82 чи то 050-594-0785,

і попросив зв"язати мене з кимось із партнерів контори. Слухавку взяв адвокат Веприцький С. (принаймні він так представився).

Я назвав своє прізвище ім"я та по-батькові і сказав, що я є новим захисником Мохамеда, і що мені щойно повідомили родичі, що в адвокатській конторі утримують по-суті заручника і незаконно вимагають гроші за послугу, яку фактично так і не надали.

На що пан Веприцький С. відповів, що дійсно Мохамед винен йому і "конторі" десятку баксів, і що поки родичі не переведуть їм гроші, Мохамед залишатиметься у них (в якості застави).

У мене не залишилося вибору (в цей день я був вже в районі Жашкова, їхав рейсовим автобусом у відрядження і до речі, мою розмову із юристом Сергієм Веприцьким чуло пів-автобуса «Київ-Ямпіль(Ладижин)» оскільки було погано чутно і мені довелося увімкнути loudspeaker і кричати на весь автобус аби він мене почув), тому я почав імпровізувати.

Я сказав, що я є адвокатом тієї самої скандинавської амбасади, тієї країни, громадянином якої є пан Мохамед Абдірашид Ворсайме. І що прямо зараз в офіс адвокатської контори, де незаконно утримують заручника-іноземця - себто по вул. Гусовського, 12\7 у м. Києві виїжджає група захвату МВС разом із черговим послом-консулом. «Чекайте, через хвилин 10-15 вони будуть у Вас!» сказав я, і поклав слухавку. пан Веприцький С. зателефонував мені через кілька хвилин і почав щось скиглити в трубку, заперечувати факт перебування Мохамеда у нього в офісі тощо, але якось невдало і невпевнено. (Доречі, ось цікаве відео: з адвокатом Веприцким С.: http://youtu.be/yD1iwqBlJus)

Далі я знаю історію вже зі слів Мохамеда (коли ми побачились із ним вже 29 квітня 2012). Що все так і було: тобто дійсно у його родини вимагали гроші (як повідомила мені дуржина Мохамеда по телефону в той вечір), і незаконно проти його волі утримували в офісі на вул. Гусовського, 12\7. 

Проте в якийсь момент охоронець адвокатської фірми взяв його за шкірки і просто випхав на вулицю,

без будь-яких пояснень. Він опинився без грошей і фактично сам в незнайомому місті.

Треба сказати, що одна дівчина, яка працювала в цій адвокатській конторі чи то секретарем, чи то молодшим юристом по найму (і яка стала невільним свідком цієї ситуації) за власною ініціативою на своїй машині відвезла Мохамеда в центр міста до його хостелу.

29 квітня 2012 квітня ми з Мохамедом зустрілися і підписали адвокатську угоду про надання правової допомоги.

І він розповів мені всю цю історію. Далі я направив клопотання про вступ в справу органу досудового слідства -  мол. лейтенанту Ігорю Лакомському, слідчому Слідчого відділу Управління СБ України в Київській області: 03113, просп.. Перемоги, 55\2, буд. №1, тел. 271-7404, 270-5449 факс. 271-7440.

Не отримавши відповіді через тиждень повторно надіслав клопотання. Слідство, схоже нікуди не поспішало.

За цей час я ще десь два рази бачив Мохамеда протягом цих двох тижнів. Десь всередині травня, точно знаю що це була п’ятниця вечір(точно вже дату не пам’ятаю), прийшовши до хостелу, де жив Муха  - по вул. Яр.Вал № 26 у м. Києві я від дівчини-секретаря чи то менеджера хостелу дізнався, що Мохамед кудись переїхав, але куди саме – не сказав.

Я намагався зв’язатися з ним по телефону багато разів - але все марно. Телефон був увімкнений, але мені ніхто не відповів. Зателефонував в Амбасаду - і мені сказали, що їм нічого не відомо про долю і місце перебування Мохамеда. Думаю, що Муха таки "чухнув" - як кажуть серед адвокатів.
Чухнув від такого до себе ставлення. Куди - не знаю, нажаль. Але сподіваюсь, що у нього все добре.

(с) Олег Журавель

p.s. Під час останньої нашої з ним розмови він сказав мені: "Знаєш, Олеже, пірати - вони не в Сомалі. Пірати, вони -в Україні!"

Євро-2012, Euro-2012