Кому потрібні сльози матерів?

Подія, яка сталась 15 липня 2012 року для мене була і залишається незрозумілою. В цей день вночі був затриманий мій син Данилів ВасильМиколайович в підозрі організації замаху на вбивство. 

Данилів ВасильМиколайович

З цього часу я зрозуміла проблеми, які виникали у людей із-за того, що в країні знищується Право і не працює Закон, ті проблеми з якими кожен день зустрічались  тисячі людей.

Завданням кримінального судочинства є охорона  прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також швидке і повне розкриття злочинів,викриття винних.

Але, нажаль , в нашій країні, свобода людини закінчується там, де починається свобода іншого.

Чи були  захищені інтереси мої, як матері , інтереси мого сина Данилова В.М. при затриманні і утриманні під вартою. (Кримінальна справа №13-9368порушена за фактом замаху на умисне вбивство)Ні вони базуються тільки на припущеннях.

Від того часу,по справі в якій підозрюють мого сина, пройшло більше 4 місяців. Син за цей час був 6 разів на Україні, ні від кого не переховувався.

Чи міг він ризикувати життям і здоров’ям вагітної дружини, яка залишила в Празі дитину, якій не має ще року і поїхала з чоловіком   в Україну?

Сина і вагітну дружину вночі протримали більше 2 годин на колінах лицем до землі роздітих, босих. Факту жорстокості, цинізму і здоровому глузду немає меж. Так можуть поступати  тільки нелюди. Жінка вагітна на 6 місяці, яка чекає народження дитини, яка ні в чому не винна, громадянка країни ЄС вночі, в холод роздіта, боса лицем до землі. Це жах. Мені, здається, що  так не поводились з людьми в 37 році.

Слідство вважає особу мого сина Даниліва Василя Миколайовича суспільно небезпечним, незважаючи на виключні позитивні дані, які пред’явили суду.

Чи  може бути суспільно небезпечною людина, яка з 2004 року по 2012 роки робила все для того, щоб утвердилась Україна як Європейська держава. Не маючи жодного бізнесу на Україні, ні в нього, ні в брата, сестри, мене матері, яка 40 років пропрацювала вчителем.

Для покращення життя дітей – сиріт в дитячому будинку «Теплий дім » м. Долина, спеціалізованої школи - інтернат, дітей з вадами Донецької області, допомога в час стихійного лиха – повені в Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях, на розвиток культури, спорту, на пам’ятники І. Франка, Т. Шевченка в Празі, Хорватії перерахував допомоги в сумі 1 мільйон 200 тисяч доларів США.

Син Данилів В.М. нагороджений в 2008 році орденом III ступеня «За заслуги  в відродженні духовності в Україні», 24 січня 2011 року «За заслуги  у захисті прав та свобод людини», безліч подяк.

То яка ж матеріальна зацікавленість була в сина? Ці вчинки можна характеризувати, як  людину з ненормальною психікою.

Яку суспільну небезпеку, створюю я як мати, яку за 2 місяці не допустили, на побачення з сином.

Мої рідні померли в концтаборах Сибіру за Незалежну Україну. Батько, Данилів Микола Миколайович   боровся за Україну з шестидесятниками, зберігав  як святиню синьо - жовтий прапор облитий кров’ю брата Михайла, який в 26 років підірвався на гранаті, але не зрадив ідеї, брат, Данилів  Микола Миколайович, працював прокурором в Івано-Франківську , Галичі і дякуючи йому, було зроблено розкопки в Дем’яновому лазі.

Ми, діти, виросли такими, які ні одного дня не зганьбили  батьків, свою країну. Кожен працював для утвердження Незалежної Української Держави з її мовою, з її цінностями.  В 1991 році В’ячеслав Чорновіл особисто мені вручав посвідчення члена Руху «Я депутат» різних скликань. З цього часу  свої переконання не змінювала жодного разу, цього вчила дітей.

Закони в нашій державі є, але для кого , хто їх виконує.

Неможливо досягти свободу в майбутньому, утискаючи свободу сьогодні.

 В  частині 3 ст. 22 КПК України йдеться про заборону домагатися шляхом насильства та інших незаконних заходів визнання обвинуваченим своєї вини, принижувати людську гідність.

А хіба це не приниження, коли з листів сина я дізналась:

«Не дали сходити в туалет, прийшлось прямо в машині,іншого виходу не було».

«Не дали подихати свіжим повітрям 8 годин. Після виведення з машини ноги заніміли, боліла спина і я впав, не міг іти дальше».

«24 серпня день Незалежності України. Чи в змозі ми, діти нашої країни,які без вини опинились в тюрмах, цю незалежність визнати. Я в тюрмі з тими, які спіткнулись, але ніхто не підтримав їх, не подав руки допомоги, не запитав: «Чому так сталось?» Молодь без майбутнього, без роботи, без здоров’я, яке відібрали тюрмах. »

«Весь час приниження людської гідності,харчування погане,щоб подихати свіжим повітрям потрібно лягати на підлогу біля дверей,бо вікна не відкриваються. На прогулянку виводять з собаками.»

Хіба так виконуються права і свободи громадян передбачені Міжнародним пактом про громадські і політичні права.

Два місяці син не бачив  неповнолітніх  дітей, не мав можливості допомогти їм, а вони в чужій державі без рідних,без допомоги, в чужій країні шукають щастя.

Постійно порушується ст. 5 Конвенції про захист прав людини; норми ст. 165-2, 362, 382 КПК України.

Мої постійні звернення в генеральну прокуратуру України, до уповноваженої  з прав людини в Верховній Раді Лутковської Валерії Володимирівни, заступника начальника головного слідчого управління  Міністерства внутрішніх справ Бюхаль Романа Степановича від 8 серпня 2012 р. по 18 вересня 2012р. залишились без відповіді. А при особистих зустрічах, без жодного пояснення, чому я не можу зустрітись з сином, адже нікого крім мене, матері, в нього на Україні немає.

Сину повісили без суду клеймо особливо небезпечного злочинця, якому в їх уяві загрожує довічне ув’язнення без жодних підстав, без жодних доказів.

Мета одна: Знищити, Стерти, Зганьбити бо йдуть передвиборні ігрища.

Я знаю, наша боротьба за Незалежність довга і затяжна, але покидати її не можна.

Не біймось! Ставаймо пліч –о - пліч  бо тільки  так можна захистити свого державу, свою хату, свої права.

Нехай кожен із нас відчує,що за ним стоїть велика країна , нація,народ.

З нами Бог. Перемога  буде за нами.

Данилів О. М., мама затриманого